У клітку помістили 5 мавп. До стелі підв’язали в’язку бананів. Під ними поставили драбину. Зголоднівши, одна з мавп, підійшла до сходів з явними намірами дістати банан. Щойно вона торкнулася сходів, експериментатори відкрили кран і всіх мавп облили дуже холодною водою.
Через деякий час інша мавпа спробувала поласувати бананом. І знову всі мавпи були облиті крижаною водою. Третя мавпа, обдурівши від голоду, спробувала дістати банан, але решта схопила її, не бажаючи холодного душу.
Дослідники прибрали одну мавпу з клітини та замінили її новою мавпою. Вона одразу ж, помітивши банани, спробувала їх дістати. На свій жах, вона побачила злі морди інших мавп, що атакували її.
Дослідники прибрали з клітки ще одну з первісних п’яти мавп і запустили туди новеньку. Як тільки вона спробувала дістати банан, всі мавпи дружно атакували її, причому й та, яку замінили першою, та ще й з ентузіазмом.
І так, поступово замінюючи всіх мавп, дослідники дійшли ситуації, коли в клітці опинилися 5 мавп, яких водою взагалі не поливали, але які не дозволяли нікому дістати банан. А одразу накидалися на новеньких, тим самим показуючи місцеві правила гри.
Дослідники сформували стійкий стереотип поведінки в зграї мавп. Таким чином, цей стереотип міг би проіснувати десятки та сотні поколінь.
Формування більшості законів, правил і заборон колись містило у собі позитивний намір оберігати людство від небезпеки чи ризику. Згодом, середа змінювалася, і вона змінюється щодня, але не всі переглядають своє ставлення до правил. Пам’ятайте, як дослідники перестали поливати водою мавп, але мавпи все одно не наважувалися дістати банани.
Як це схоже на людське суспільство, повне обмежень, що оберігають людину від неіснуючої небезпеки.
Спробуйте подивитись світ очима дитини. Відкиньте те, що ви знаєте про світ. Забудьте на час правила і те, як все має бути. Просто здивуйтеся світу, запитайте, чому все так. Запитуйте себе буквально з приводу «а чому це так» або «навіщо це так». І якщо відповіддю буде «так повелося» або «так завжди було», знайте — це стереотип.
Підприємець кидає виклик правилам, створюючи щось нове. Шкода, не можна підрахувати скільки разів у середньому, підприємець чує фрази на кшталт «це не вийде», «так не буває». Більше того, трапляються ще й радянські стереотипи, в рамках яких підприємець — це злочинець та шахрай.
У біографії будь-якої успішної людини є виклик. Виклик правилам та уявленням суспільства про те, як усе має бути. Гнучкість розуму і свобода від переконань, що обмежують, — це те, що відрізняє підприємця від найманого працівника. І це те, що ви можете тренувати у собі вже сьогодні. Починати можна з дрібниць.
Достатньо побачити основу більшості подібних обмежень. Основа – це первісний страх. Страх погано виглядатиме в очах одноплемінників, страх бути вигнаним із племені. Цей страх змушує нас стримувати свої справжні почуття та бажання.
Наш мозок звик спиратися на переконання, і ми дуже рідко переглядаємо як свої переконання, а й свої поведінкові стратегії. До чого це призводить? До того, що ми живемо на автоматі, реагуючи на світ як запрограмовані — нам нагрубили, ми грубіємо у відповідь, нас дорікнули, ми хамимо у відповідь. Нас обдурили, ми більше не довіряємо людям. У нас щось не вийшло, і ми боїмося знову пробувати.
Усвідомлюєш ти це чи ні, але ти приймаєш рішення, ґрунтуючись на своїх переконаннях. І якщо ти не формував їх усвідомлено, то, швидше за все, це програми встановлені у сім’ї, школі та виші. Подивися на своїх батьків, учителів, друзів. Якщо ці програми на практиці працюють успішно, немає проблем. А якщо ти хочеш жити інакше, не так як ті люди, які тебе виховували, то доведеться переглянути свої переконання.
ШКОЛА "ГРА ЖИТТЯ ТА ЖИТТЯ У ГРІ"