Налімов Василь Васильович (1910-1997) – один з найбільш оригінальних і незвичайних російських авторів XX століття. Фізик за освітою, він прийшов до філософії та психології через складний інтелектуальний пошук та нелегкі життєві колізії (у 1936 році був репресований і до 1954 перебував у в’язниці, а потім на Колимі та у засланні в Казахстані). Доктор технічних наук, професор Московського університету В.В. Роботи В. В. Налімова перекладені багатьма мовами. Він був одним із перших у нашій країні, хто ввів в обіг ідеї С. Грофа, Ф. Капри, Ч. Тарта, К. Вілбера, познайомив російську інтелектуальну громадськість з положеннями трансперсональної психології, давши їм власне незвичайне прочитання. Найважливіші роботи Налімова: “Вірогідна модель мови”. М., 1976, “Безперервність проти дискретності в мові та мисленні”. Тбілісі, 1978, “Реальність нереального” (у співавторстві з Ж. А. Дрогаліною), 1982 (книга вийшла в США), “Спонтанність свідомості”. М., 1989.
Методологічною установкою В. В. Налімова є ймовірне бачення світу, яке він протиставляє жорстко-детерміністичній картині дійсності. Імовірнісний опис не прагне визначити причини поведінки досліджуваних об’єктів, воно лише визначає їх поведінка, що спонтанно розгортається перед спостерігачем. Тому ймовірнісний опис не може мати тієї точності, якою володіють традиційна логіка та математика. Імовірність – суть світу, тому світ може бути описаний насамперед метафорично.
В. В. Налімов виходить з уявлення про космічну природу свідомості. Свідомість, крім людини, існує як якийсь семантичний континуум (континуум смислів), але смисли в ньому до зіткнення з людьми не розпаковані. Це вічна і нескінченна смислова потенційність, що таїть у собі всі мислимі та немислимі багатства змісту. Людська особистість є текст, через який відбувається розпакування семантичного континууму. Особистість виникає з сукупності смислів, які вона актуалізує, стаючи певним “фільтром”, що пропускає одні смисли і відкидає інші. Цілісність смислів задається імовірнісною мовою, бо у смислів немає жорстких кордонів, і наша свідомість завжди до певної міри розмито. Зміна фільтра спричиняє смислову перебудову та зміну особистості. Особливості особистості можуть бути з погляду Налімова виражені через функцію ймовірності розподілу. Так, графік ймовірностей буде зовсім різним у одновимірного фанатика і в людини, яка має гнучкість розуму та широкі погляди.
Нові фільтри та перебудова отриманих у минулому смислів виникають у результаті нових життєвих ситуацій, але можливі і спонтанні смислові зміни.
Людське я, згідно Налімова, включає два початку: дискретне і континуальне. Як дискретна істота людина “капсулізована” в межах свого тіла, вона усвідомлює себе як окрему одиничність, проте капсулізація ефемерна, її руйнує сон, гіпноз, екстаз карнавальності тощо. Саме тоді ми стикаємося з іншим своїм початком – континуальністю, яка є позачасовою і тотальною. Людина, що у неспаному стані лише на рівні аристотелевої логіки, нерідко усвідомлює, що він – лише тріска в океані континуальності. Під логічним аристотелевим рівнем є рівень передмислу, що описується імовірнісною “бейєсівською логікою”, потім – підвали свідомості, наповнені образами, нижче тілесність, що підтримує свідомість. Як би “над” нашим звичайним мисленням (якщо користуватися просторовими образами) існують “підвали космічної свідомості” – те “колективне несвідоме”, наповнене юнгівськими архетипами. Ще ” вище ” на метарівні простягається космічне свідомість – цілісність всіх можливих смислів, джерело творчості. Якщо звернутися до цієї системи, виявляється, що створити щось нове означає зрозуміти те, що вже існує в космічній свідомості (розпакувати готівку). Розуміння ж у цьому випадку стає “розумінням”, розумінням заново вже готівкових смислів.
Континуальність як фундаментальна риса особистості дозволяє нам змінюватись у часі, генерувати нетривіальні фільтри – творчо переосмислювати навколишній світ та свій досвід. Особистість тексту, здатний до самоінтерпретації, мікродеміург. Особистість – не тільки капсулізоване его, але “метаего” – творча мінливість. При цьому Налімов підкреслює, що сенс, творчість та трагізм тісно пов’язані між собою. Лише відмовившись від смислів, від виборчої фільтрації (отже, від свого кінцевого “я”) ми можемо здобути великий спокій.
Зв’язок дискретного “я” з континуальністю Налімов показує через поняття “багатомірності особистості” та “гіперособистості”.
Багатомірність особистості – існування в нашій свідомості “другого я”, без якого неможливий внутрішній діалог, а також виявлення “сублічностей” – кількох “я”, що не збігаються один з одним за світовідносинами (так, герої художнього твору є субособистістю автора). Багатомірність – не хвороба, з її усвідомленням пов’язане розширення особистісної семантики. У патологічних випадках багатовимірність перетворюється на розщеплення особистості.
Гіперособа – міжособова структура, злиття двох “я” в одне. Це відбувається під впливом сильного почуття любові, у гіпнозі, за тантричних та інших духовних практик. Гіперособа стихійно створюється в збудженому натовпі, коли власні відповідальні “я” губляться, і народжується стихійно діючий неконтрольований монстр.
Однак що є особистість? – Порушує питання В. В. Налімов. Це – не предметність, а здатність до відкритості позамежного, до самозбагачення, до багатовимірності. Найважливіша риса особистості – вміння бути ілюзорною як текст, що піддається безлічі інтерпретацій, а особистість – це ще й текст, що змінює сам себе. Ілюзорність особистості – у її спонтанності, у її відкритості вселенської потенційності. Проявом спонтанності особистості є перебудова смислів.
Спонтанність, наголошує Налімов, – одна з найважчих філософських категорій, оскільки вона завжди забігає вперед, є трансособистісним початком, що пов’язує особисте із вселенським. У той же час ми відчуваємо спонтанність усередині нас.
Крім поняття спонтанності дуже важливим є поняття трансценденції. Трансценденція – вихід особистості межі жорсткої смислової капсулізації, шлях пошуку зв’язку з початком світу. Це шлях подолання жорсткої культурної парадигми, яка не здатна вмістити різні особистості. Налімов перераховує кілька шляхів трансценденції. Ось деякі з них: розвиток уяви, медитація, створення гіперособистості, реінкарнація (створення надчасної гіперособистості). Трансценденція, пише Налимов, це звернення до смислів, а й повстання проти них. Це шлях у нірвану (са-мадхі), це шлях згасання уподобань, повне звільнення від смислової капсулізації, досягнення помірного стану “нерозпакованого семантичного континууму”. Це інтеграція без переваг.
Втім, у розумінні самого автора трансценденція – це все-таки не подолання смислів, а боротьба за набуття здібності до їхнього оновлення, за відкритість собі, іншим і світу (нетерпимість – доля одномірної особистості, особистості малої розмірності). Трансценденція – це дотик до космічного початку життя, розкріпачення свого Метаего.