Даоська притча від Чжуан-Цзи

Хуей Ши запитав у Чжуан-Цзи:
— Чи правда, що люди спочатку не мають людських нахилів?
– Так, це так, – відповів Чжуан-Цзи.
— Але якщо людина позбавлена ​​людських нахилів, як можна назвати її людиною? – Знову запитав Хуей Ши.
– Дао дало йому вигляд. Небо дало йому тіло, як не назвати його людиною?
— Але якщо вона людина, то як вона може жити без властивих їй схильностей?
— Схвалення та осуд — ось що я називаю людськими нахилами, — пояснив Чжуан-Цзи. — Я називаю людиною без людських схильностей того, хто не дозволяє твердженням або запереченням утискати себе всередині, слід тому, що саме таке, і не намагається покращити те, що дано життям.
— Але якщо він не покращує того, що дано життям, як він може проявити себе в цьому світі?
– Дао дало йому вигляд. Небо дало йому тіло. Він не дозволяє твердженням і запереченням утискати себе всередині. Ти ж турбуєш свій розум роздумами про сторонні речі, а всередині насилуєш свою душу. Притулися до дерева і співай! Обіприсьна столик і спи! Небеса довірили тобі тіло, а вся твоя пісня – “твердість” та “білизна”.