На жаль, ми часто не знаємо почуття МІРИ. Не вміємо зупинятись, коли треба.
Тому основне завдання кожного, хто збирається вдосконалювати себе навчитися зупинятися, відчувати МІРУ. Відсутність МІРИ — це не тільки проблема спортсменів, що перетренувались, але й головна причина переїдання, головна причина алкоголізму, головна причина нескінченної погоні за «золотим тільцем» (хочу одяг все модніше і модніше, машину все крутіше і крутіше, квартиру/котедж все більше і більше ).
Чому ж ми хронічно втрачаємо почуття МІРИ? Як цього уникнути? Як навчитися відчувати МІРУ?
Відповівши на ці питання ви автоматично зможете позбавитися переїдання, від надмірного вживання алкоголю, від безупинного куріння по 2-3 пачки на день і т.д.
Але для початку нам доведеться розібратися, а в чому полягає поняття «МІРИ». Чому людина не може вчасно зупинитися?
Ми не можемо зупинитися, ТІЛЬКИ тому, що ця дія (наприклад, їжа, випивка, куріння, накопичення тощо) сприймається НЕЗАвершеною.
Відкрив і досліджував цей механізм незавершених справ один із найбільших психологів XX століття Курт Левін. Людина вона була непересічна і надзвичайно цікава, причому навіть її заняття зі студентами-психологами відрізнялися цими якостями повною мірою.
Як ілюстрація відкритого ним феномена Курт Левін проводив для своїх учнів такий експеримент. Разом із ними він ішов у ресторан, там вони сідали за стіл і щось собі замовляли.
У якийсь момент Левін підкликав до себе офіціанта і питав його: «Милий, а ви не скажете нам, що замовила он та пара, що тільки-но прийшла?».
Офіціант люб’язно перераховував усі страви, замовлення на які він щойно прийняв. Після цього Левін просив його відповісти: “А що замовляла ось ця пара, яка вже розплатилася з вами і збирається йти?” При відповіді на це запитання будь-який з офіціантів, які таким чином офіціанти, втрачався, намагаючись перерахувати страви, замовлені цією другою парою, але неминуче плутався, збивався, а то й зовсім не міг знайтися з відповіддю. Тепер Левін повертався до своїх студентів і як ні в чому не бувало ставив їм таке запитання:
«Поміркуйте самі. Щойно ми запитали офіціанта про два прийняті ним замовлення.
Один з них — замовлення пари, що вже йде, і це, очевидно, зажадало від нього найбільших зусиль: він приймав це замовлення, давав вказівки шеф-кухарю, приносив відповідні страви, обслуговував клієнтів під час їхньої вечері, прибирав тарілки, потім розраховувався з ними і т.п.
Друге замовлення, яке він прийняв кілька хвилин тому, навпаки, зайняв у нього меншу кількість часу і сил: він тільки вислухав своїх клієнтів, але ще навіть не встиг поговорити з шеф-кухарем.
Чому ж перше замовлення він пам’ятає гірше, ніж друге?»
За столом запанувала цілковита тиша. Справді, це здавалося дуже дивним. Чому офіціант з ідеальною точністю пам’ятав про замовлення, яке ще навіть не встиг здійснити, але не міг сказати, що він приносив за сусідній столик кілька хвилин тому?
Відповідь полягала у відкритті, зробленому Куртом Левіном: ми добре пам’ятаємо ті події, які ще не завершилися, але швидко забуваємо про те, що сталося.
Інакше кажучи, незавершені ситуації постійно і активно збуджують центри нашого мозку, які дозволяють мозку заспокоїтися.
Саме такі незавершені ситуації, ситуації, що так і не доведені нами до свого логічного кінця, часто є наріжним каменем різних неврозів. Як відомо, немає нічого гіршого за невизначеність, коли ви не знаєте, схвалять ваш вчинок або засудять, звільнять вас з роботи або не звільнять, розводитиметеся чи не будете, захворієте ви чи ні.
Парадоксально, але нашій психіці було б легше, якби ми точно знали, що нас не схвалять чи звільнять, що наше розлучення відбулося, і навіть якщо ми захворіли.
Невизначеність гірша, ніж достеменно відомий плачевний результат наших рішень та вчинків. Саме про такі ситуації і кажуть: «Краще жахливий кінець, аніж жах без кінця!»
Отже, незавершені ситуації збуджують наш мозок… і вимагають завершити себе! Тому людина без будь-якої необхідності повертається у думках чи діях до незавершених ситуацій. Причому навіть до найбезглуздіших.
Марія Арсентівна Овсянкіна (одна з учениць К.Левіна) провела такий простий експеримент: дорослим людям, які досліджувались, вона давала нудне і безглузде завдання — скласти фігурку з розрізаних частин.
Коли досліджуваний вже виконував приблизно половину завдання, вона переривала його і просила зробити друге вже зовсім інше завдання. При цьому не повністю зібрану фігуру вона прикривала газетою.
Виявилося, що після закінчення другого завдання 86% піддослідних захотіли повернутися до першого перерваного завдання. «Але чому, — дивувався К.Левін, — дорослі люди, розпочавши таку «дурну» роботу, як складання фігур, хочуть повернутися до неї? Адже жодного інтересу до завдання немає!
Курт Левін зробив висновок: у людини виникає потреба завершити навіть безглузде завдання.
Ще одна учениця К.Левіна з Росії – Блюма Вульфівна Зейгарник – провела такий експеримент. Досліджуваним давалося 18-20 завдань, приблизно половина їх переривалася, а половина було завершено.
Коли досліджуваний закінчував останнє завдання його ніби ненароком розпитували про минулі завдання. Виявилося, що випробувані згадували незавершені завдання удвічі частіше, ніж завершені.
Б.В.Зейгарник зробила такий висновок: незавершені дії краще зберігаються у поверхневому змісті свідомості, ніж завершені.
Цей ефект відомий зараз у психології, як «ефект Зейгардник», і активно застосовується в різних методиках, наприклад у методиці навчання іноземних мов – застосування такого способу дозволяє збільшити обсяг іноземних слів, що запам’ятовуються, в два рази.
Ось як було перевірено цей спосіб.
Було обрано дві групи.
Перша група навчалася за звичайною методикою —давався текст іноземною мовою з вкрапленням у нього нових слів для досліджуваного. Далі студента просили перекласти цей текст, а після перекладу перевіряли обсяг запам’ятаних нових слів у тексті.
У другій групі було все так, але з однією істотною відмінністю — студента, коли йому залишалося перекласти лише три останні рядки, просили перервати завдання і трохи допомогти вчителю в якійсь справі.
Виявилося, що в першій групі, яка повністю завершила переклад, студенти запам’ятали 47% нових іноземних слів. У другій групі (перерваний переклад) студенти запам’ятали 77% нових слів. (Важливе доповнення. Цей ефект спрацьовував тільки в тому випадку, якщо випробуваний, незважаючи на перерване завдання, залишався впевненим, що із завданням впорався. Тобто не можна переривати завдання наказом «Час вийшов, Ви не встигли» — у цьому випадку ефект кращого запам’ятовування не спостерігалося).
Отже, підіб’ємо підсумки.
Незавершені дії постійно висять у нашій пам’яті, навколо них крутяться всі наші думки та емоції. Ми сповнені бажання завершити ці дії.
Проблеми починаються тоді, коли дії завершити принципово НЕМОЖЛИВО:
— Неможливо з’їсти всю їжу. Але людина, для якої сама наявність їжі в холодильнику сприймається як незавершена дія, не може зупинитися і їсть все, що бачить. Їсть доти, доки їжа не зникне з поля зору, перемістившись у шлунок.
– Неможливо випити весь спирт. Але людина, для якої наявність спиртних напоїв сприймається як незавершена дія, не може зупинитися і п’є все, що хоч якось нагадує спиртне: спочатку солідно, цокаючись, вип’є вина, потім уже не дуже солідно вип’є горілку, потім, пошаривши п’яними очима. вип’є виявлене пиво, мартіні, коктейлі і т.д.
– Неможливо викурити всі цигарки. Але є люди, для яких сама наявність сигарет у пачці сприймається як незавершена дія. Вони смолить одну сигарету за одною. А щойно закінчується пачка, йдуть і купують нову.
— Неможливо одразу за тренування виконати усі відомі вправи. Але знаходяться новачки, які з тренування в тренування намагаються це зробити, виконуючи в тренажерному залі по 15-20 вправ за одне тренування, чим заганяють себе у хронічну перетренованість. Для цих молодих спортсменів саме перебування у тренажерному залі стає незавершеною дією.
Всі ці дії сприймаються, як незавершені, а значить всі думки людини обертаються навколо цих дій, і вона починає відчувати непереборну потребу продовжувати.
Оскільки логічного закінчення ці дії немає, то продовження перетворюється на нескінченний біг по колу.
Вихід із усіх цих ситуацій один — перестати сприймати всі ці дії як незавершені.
Нехай кожна дія відчуватиметься ЗАКІНЧЕНОЮ!
А для цього важливо робити дії на частини та робити між цими частинами перерву.
Наприклад, жінка неспроможна заснути, так як не дов’язала светр. Незавершеність дії не дає їй спокою, вона повертається, і думки постійно виникають у її голові, заважаючи заснути.
Правильний підхід був би таким — розбити велику роботу на кілька частин і кожну частину сприймати закінченою.
Для цього в ході денного процесу в’язання досить думати так: «Зараз моя справа це зв’язати рукав. Одного рукава поки що буде цілком достатньо. Це моя норма – один рукав. Решта — потім, а зараз — тільки рукав».
Коли один рукав буде пов’язаний, робиться невелика перерва, під час якої оцінюється, наскільки реально сьогодні закінчити другий рукав. І тільки якщо це реально, тоді в план включається другий рукав. І так далі.
Так само можна робити при тренуваннях. Виконується одна вправа, під час якої вона вважається метою всього тренування. Після виконання цієї вправи робиться невелика перерва, під час якої треба оцінити ступінь втоми та готовності до наступної вправи. Якщо в тілі немає свіжості та бадьорості, то наступну вправу краще взагалі не робити.
У фізичних тренуваннях взагалі треба дотримуватись такого простого правила — краще недопрацювати, ніж перетренуватися. Краще піти із зали трохи недовантаженим (і з бажанням ще позайматися), ніж перевантаженим (і з почуттям огиди до зали). У першому випадку Ви, напевно, прийдете на наступне тренування, а в другому вже може і не захотіти прийти.
Так само треба й їсти, розбиваючи процес їжі на етапи. Перший етап – зосередилися тільки на першому блюді і спокійно їмо тільки його. Це одна закінчена дія.
Після закінчення цієї дії робимо невелику перерву та оцінюємо ступінь насиченості/голоду.
Якщо треба зробити ще одну дію – починаємо їсти другу страву. Це буде друга закінчена дія.
Таке розбивання будь-якого процесу на закінчені етапи дозволить вирішити одну з найзлободенніших психологічних проблем людини — проблему незавершених ситуацій.
Будь-яка незавершена ситуація – це величезний стрес, що вимагає свого завершення. І лише тоді, коли ситуацію доведено до завершення, мозок заспокоюється і зможе нарешті повноцінно відпочити.
При цьому важливим є не формальне завершення справи, а відчуття завершеної справи (або етапу), чого цілком можна домогтися простою зміною свого ставлення до проблеми.
Отже: розбивайте свої дії на етапи та робіть їх завершеними!
PS Для тих, хто вже пройшов семінар: робіть практику «Обгін».