Для суфіїв найбільшим абсурдом у житті є те, як люди прагнуть знань, не розуміючи суті пізнання. Суфії вважають, що людина неспроможна навчитися чогось до того часу, поки не прийде у стан, у якому здатний сприймати вчення та її значення. Щоб довести це положення до свідомості учня, який хотів знати “істину”, Насреддін раз пішов з ним до колодязя, взявши з собою великий глечик без дна.
Мулла дістав із колодязя відро води і влив його в глечик. Потім він дістав інше відро і вилив його туди. Коли він почав виливати третє відро, учень не витримав:
– Мулло, вода виливається. Адже глечик без дна.
Насреддін подивився на нього обурено.
– Я намагаюся наповнити глечик. Для того, щоб побачити, коли він буде сповнений, я не відриваю очей від шийки глечика, а не від його дна. Коли я побачу, що вода піднялася до верху, тоді глечик буде сповнений. Яке відношення до цього має дно глечика? Коли я зацікавлюся дном глечика, тоді я дивитимуся тільки на нього.
Ось чому суфії не говорять про глибокі речі з людьми, які не приготувалися до того, щоб розвинути в собі здатність вчитися тому, чого може навчити лише Учитель, і лише того, хто достатньо освічений, щоб сказати:
– Навчи мене вчитися.
Суфійська прислів’я говорить: “Невігластво є гордість, а гордість – це невігластво. Людина, яка говорить: мене не потрібно вчити тому, як вчитися, – горда і неосвічена”.
У цій історії Насреддін показав ідентичність цих двох станів, які звичайна людина розглядає як дві різні речі.
Відповідно до техніки, відомої як “посоромлення”, Насреддін грав роль неосвіченої людини у своїй шараді зі глечиком. Це найвідоміша частина суфійської техніки.
Його учень обдумав цей урок, зв’язавши його з іншими абсурдними діями Мулли. Через тиждень він прийшов до Насреддіна і сказав:
– Навчи мене вчитися.
ШКОЛА "ГРА ЖИТТЯ ТА ЖИТТЯ У ГРІ"